Історія
художнього випалювання
Випалюванням по дереву люди стали займатися досить давно. Перші вироби, прикрашені випаленими візерунками, були знайдені в Перу і датуються 700 р. до н.е.
Особливо славилися мистецтвом обробки деревини російські майстри. У такій багатій лісами країні, як Росія, декоративне прикрашання дерев'яних виробів було відомо ще в ІХ - Х ст. Уже в ті часи майстри вміли бачити і виявляти красу дерева, використовувати його пластичні властивості.
Спочатку випалювали за допомогою вогню, пізніше стали застосовувати розжарені цвяхи, металеві стрижні, які загострювали під певним кутом.
У середньовічній Європі випалювання продовжили розвивати і перетворили у справжнє мистецтво, виходячи за межі народної творчості. У Росії же випалювання продовжило свій розвиток як один із видів народної творчості. (На рисунку наведено фрагмент старовинної братини з випаленим рисунком.
Починаючи з XVII ст., у Сергієвому Посаді виділялося виробництво дерев'яної іграшки, що отримала назву "троїцької". Крім іграшок, майстри виготовляють тут і "червоні" ложки, братини, а в кінці ХІХ ст. починається масове виготовлення прикрашених випалюванням матрьошок.
На початку минулого століття випаленими візерунками починають прикрашати сільнички, стакани, ковші, коробки, шкатулки та інші вироби з деревини. Перші візерунки були присвячені тематиці давньоруської архітектури або старого руського побуту, але у 1917 році ця тематика була змінена, а кількість продукції, що випускалася народними умільцями, скорочена. У Полоховському Майдані в ХІХ ст. з'явилося токарне виробництво, на основі якого на поатку ХХ ст. майстри почали прикрашати свої токарні вироби випалюванням або розфарбовуванням.
З 1964 року у Башкирії почали виготовляти різні предмети з деревини липи, які прикрашали випаленими рисунками. Частіше виготовляли чиляки для зберігання меду, сільнички, ковші з кришкою, фігурки людей у національних костюмах та матрьошок.
У кінці ХІХ - початку ХХ ст. випалювання стало популярним серед населення, ним починають захоплюватися і серед вищих шарів суспільства. Наприклад, випалюванням займалася її імператорська високість принцеса Євгенія Максиміліанівна Ольденбургська. У той же час було винайдено апарат для випалювання, який складався із скляної посудини, що закрита кришкою, в якій було два отвори з виходячими з них гумовими трубками. Одна з них закінчувалася подвійною гумовою кулею, яка призначалася для нагнітання повітря, а на кінці другої розташовувався платиновий наконечник, прикріплений до ручки. В середині наконечника був маленький отвір для виходу повітря. Розжареним струменем повітря, що виходив із наконечника випалювали на дерев'яній поверхні, водячи наконечником як олівцем чи пером.
У середині ХХ ст. у широких масах населення з'явився електричний прилад для випалювання і це стало доступно навіть дітям.